Меню

Вікові та психолого-педагогічні особливості вихованців ДОТ

Вікові та психолого-педагогічні особливості вихованців ДОТ

Катинська Л.Л., викладач педагогіки, викладач-методист
Володимиро-Волинського педагогічного коледжу

План лекції
1. Вікова динаміка розвитку особистості.
2. Вікові періоди та ключові характеристики криз розвитку особистості.
3. Характеристика особливостей становлення особистості молодшого школяра.
4. Характеристика підліткового віку.

1. Вікова динаміка розвитку особистості

   Особистість – духовна, соціально-психологічна інстанція людини, функціями якої є виокремлення себе з оточення, самоспричинення внутрішньої і зовнішньої активності, самовираження та саморозвиток у цілісній життєдіяльності, активне переживання у часі і просторі своєї екзистенції. Проблема розвитку особистості складна. Досліджуючи дану проблему, вчені ядром особистості називали різні феномени: О.Запорожець – емоції; Л.Божович – самосвідомість, виражену у внутрішній позиції; О.Леонтьєв – ієрархію мотивів; В.Давидов – творчий потенціал; М.Боришевський – сукупність потреб, рефлективність.

   Розвиток особистості вимагає від людини психічної активності й передбачає перебудову свідомості та самосвідомості, переоцінку власного «Я» в житті, зміну звичних настанов та орієнтацій. Свідченням духовного зростання є усвідомленість значущого вибору, чесність, зміна критеріїв обов’язку, совісті на критерії естетичної, творчої спрямованості, відповідно до яких людина починає свідомо творити своє життя.

   Психологія вікового розвитку особистості передбачає вивчення внутрішнього світу людини, її мотивів, потреб, емоцій. У дослідженнях розвитку особистості враховують сформовані етикою еталони, ідеали, аналізують численні перешкоди, небезпеки, які підстерігають її на шляху духовного і творчого зростання, знаходять шляхи та способи уникнення цих небезпек.

   Аналіз різних наукових концепцій вікового розвитку особи дає можливість усвідомити складність даного процесу, його змістовність та виділити необхідні характеристики.

   За переконаннями представників психоаналітичного напряму (З. Фрейд та ін.), рушійною силою розвитку особистості є її активність. В основі такої активності лежать біологічні потреби, сексуальні та інші інстинкти. Для новонародженого головне одержати задоволення, якому підпорядкована його поведінка.

   Деяким дітям особливо важко дається відстрочування чи обмеження задоволення бажань. На це вони відповідають реакціями гніву, нетерплячки, крику. В інших дітей такі обмеження не викликають незадоволення.

   Сучасна психологія розглядає розвиток як незворотній процес, який розгортається від недиференційованого начала з максимальним потенціалом для реалізації програми та мінімальним значенням цієї програми. Вона виокремлює цикли, фази з критичними переходами до різнобічно розвиненої особистості з великим перспективним значенням програми й актуальним потенціалом, що змінюється протягом життя. Визначальним в цьому процесі є принцип дозрівання:
1) особистість розвивається поетапно;
2) суспільство схвально сприймає розвиток соціальних можливостей людини;
3) кожна психосоціальна стадія супроводжується кризою (поворотним моментом у житті людини);
4) особистість, яка повноцінно функціонує, долає послідовно всі стадії;
5) на кожній стадії особистість розвиває специфічні еволюційні проблеми.

   Е.Еріксон створив на основі епігенетичного принципу цілісну концепцію вікового розвитку людини виокремивши вісім його психосоціальних стадій.

1. Дитинство (перший рік).

   Основою формування здорової особистості є загальне почуття довіри, впевненість, сприйняття соціального світу як безпечного, а людей – як турботливих і надійних. Криза «довіри-недовіри» у цей період пов’язана із ненадійністю, неспроможністю матері передавати своїй дитині відчуття сталості, тотожності переживань. Нерідко розв’язання цієї кризи переноситься на другий рік життя дитини.

2. Раннє дитинство (2 – 3 роки).

   Певна автономія та самоконтроль, уникнення почуття сорому, сумнівів і приниження. Дитина, взаємодіючи з батьками, виявляє, що їхній контроль буває різним: у формі турбот, як приборкання і запобіжний засіб. Ця стадія є вирішальною для встановлення співвідношення між добровільністю та впертістю, для впевненості у вільному виборі («Я сам», «Я – те, що я можу»).

3. Вік гри (4 роки – вступ до школи).

   Світ вимагає від дитини активності, розв’язання певних завдань, набуття нових навичок. «Я – те, ким я буду» - стає в дитини головним почуттям ідентичності в процесі гри. Розвиток дитини залежить від ставлення батьків до її ініціативи. Почуття провини в неї викликають батьки, які не дозволяють дітям самостійно діяти, надмірно їх карають.

4. Шкільний вік (6-12 років).

   Характерним є зростаючі здібності дитини, зокрема логічне мислення, самодисципліна, здатність взаємодіяти з однолітками, згідно встановлених правил. У процесі навчання розвивається працьовитість, діти прагнуть довідатися про походження й функціонування явищ і процесів, его-ідентичність дитини виражається «Я – те, чого я навчився». У цей період можлива поява почуття неповноцінності, некомпетентності, неспроможності.

5. Юність (від 12-13 років до 19-20 років).

   Особистість уже не дитина, але ще й не дорослий. Вона відчуває на собі вплив різних соціальних вимог та опановує нові соціальні ролі. У цей період нерідко виникають конфлікти ідентичності та суперечності соціальних ролей. Кризи ідентичності (конфлікт ролей) характеризується нездатність обрати кар’єру, стиль життя, наявністю принизливого почуття своєї марності, безцільності. Підлітки та юнаки відчувають свою непристосованість, деперсоналізацію, відчуженість і часто надають перевагу негативній ідентичності – протилежній тій, яку пропонують їм батьки. Так вони засвоюють делінквентну (таку, що суперечить законності) поведінку. Позитивним виходом із кризи періоду юності є вірність, як здатність бути вірним своїм обов’язкам, обіцянкам, попри неминучі суперечності в системі цінностей підлітка.

6. Рання зрілість (20-25 років).

   Досягнення особистісної ідентичності та початок продуктивної діяльності. Вибудовуються нові міжособистісні стосунки. На одному полюсі цього виміру знаходиться інтимність, на іншому – ізоляція. На цій стадії можливе захоплення собою чи уникання міжособистісних стосунків. Поява почуття самотності, соціальної ізоляції. Нормальним виходом із кризи «інтимність – ізоляція» є культивування любові у взаємодії з людьми.

7. Середня зрілість (26-64 роки).

   Основна проблема: вибір між продуктивністю та інертністю. Стурбованість особистості благополуччям наступного покоління, а також станом суспільства, в якому це покоління житиме і працюватиме. Основною проблемою даного віку є стурбованість про майбутнє благополуччя людства.

8. Пізня зрілість.

   На даному віковому етапі людина оглядає своє минуле, переглядає свої життєві вибори та рішення, згадує свої досягнення та невдачі, підбиває підсумки, інтегрує та оцінює свої минулі стадії розвитку. Два полюси людей, одні з яких стверджують: «Я задоволений», інші – саме ті, що ставляться до свого життя, як до низки нереалізованих можливостей і помилок.

   На думку Г. Костюка, «розвиток особистості – це історія її становлення як суб’єкта міжособистісних стосунків, пізнання і праці, носія суспільних відносин. Ця історія розвитку функціональних можливостей її нервової системи, психічних процесів і властивостей, фізичних, розумових, моральних та інших якостей, її знань і почуттів, потреб і інтересів, ідеалів та смаків, світобачення і переконань, трудових умінь і навичок, здібностей до навчання, до засвоєння створеного людством і до створення матеріальних і духовних цінностей».

2. Вікові періоди та ключові характеристики криз розвитку особистості.

   У процесі онтогенезу людина долає ряд вікових періодів, під час яких змінюються її фізіологічні, морфологічні, біохімічні, соціально-психологічні особливості. Ці періоди є певними епохами, циклами, ступенями розвитку. Загальні закони розвитку в кожному віці мають специфічні особливості.

   Визначити межі вікових періодів досить складно. Кожен вік характеризується певними рівнем досягнень у психічному розвитку, а також конкретною соціально-психологічною ситуацією, в якій відбувається розвиток особистості.

   Вік – поняття, що характеризує період (тривалість) життя живої істоти, а також стадії життя. Рахунок віку ведеться від народження до фізичної смерті.

   Динаміка розвитку виявляється як у стабільних так і в перехідних періодах. Переломи, перебудови, різні повороти у становленні особистості є необхідним результатом діалектичності розвитку. Однією з характеристик вікового періоду є наявність кризи.

   Криза ( від грец. krisis – рішення, перелом ) – нормативний, нестабільний процес, який виникає під час переходу людини від одного вікового періоду до іншого, пов’язаний з якісними перетвореннями у соціальних відносинах, діяльності, свідомості і виявляється в цілісних психічних і особистісних змінах.

   За словами Л.Виготського, «негативний зміст розвитку у ці періоди є тільки зворотною або тіньовою стороною позитивних змін особистості, що складають основний зміст критичного віку», адже «старе руйнується лише настільки, наскільки це необхідно для розвитку нового».

   Кожен віковий період завершується кризою, а вихід з неї – виникненням новоутворень, переходом до наступної стадії розвитку.

   Прийнята у психології періодизація Виготського-Ельконіна має у своїй основі критерії провідної діяльності (предметно-маніпулятивна, гра, навчальна діяльність, спілкування і ін. ). Однак дослідження останніх років дають підставу вважати, що принцип, за яким основним критерієм періодизації є провідна діяльність, дещо абсолютизований, за його межами залишились інші види діяльності, які можуть бути провідними, або можуть залишатися просто значущими, визначаючи спрямованість активності особистості.

У віковій і педагогічній психології використовують таку періодизацію вікового розвитку:
1) пренатальний період - від зачаття до пологів;
2) натальний період – пологи;
3) період новонародженості - від народження до 2 місяців;
4) вік немовляти - від 2 місяців до 1 року;
5) ранній дитячий вік - від 1 до 3 років;
6) дошкільний вік - від 3 до 6/7 років,який поділяється на:
• молодший дошкільний вік – 4-ий рік
• середній дошкільний вік – 5-ий рік
• старший дошкільний вік – 6-ий рік
7) молодший шкільний вік ( зріле дитинство) -1-4 класи, ( від 6/7 до 10/11 років);
8) дорослішання:
• підлітковий (середній шкільний вік) – 4-8 класи (від 11 до 14 років) у дівчаток; 5-9 класи (від12 до 15 років) у хлопчиків;
• рання юність ( старший шкільний вік ) – 10-11 класи (від 15/16 до17/18 років)
• зріла юність – від 18 до 20 років
9) дорослість:
• рання дорослість – від 20-40 років
• зріла дорослість – від 40 до 60 років
10) старість.

   У межах кожного вікового періоду спостерігаються індивідуальні відмінності, які є результатом впливу умов життя, характеру активності, виховання, природних та індивідуальних відмінностей. Кожен віковий період є базовим для наступного, а його новоутворення основою розвитку. Наприклад, криза першого року життя – це криза, яка обумовлена руйнуванням необхідності емоційної взаємодії дитини з дорослим (проявляється в плаксивості, похмурості, інколи в порушенні сну, втраті апетиту, тощо).

   Головною ознакою кризи першого року є різке зростання незалежності дитини від дорослих: вона опановує ходьбу, предметні дії, стає активнішою, з нею не можна не рахуватися.

   У цей період важливим є встановлення соціальних зв’язків дитини з усіма членами сім’ї. Необхідно надавати дитині певну самостійність, більше свободи.

   Основним досягненням періоду раннього дитинства є криза трьох років – криза соціальних відносин, яка зумовлена становленням самосвідомості дитини і проявляється в негативізмі, впертості, непокірності, свавіллі, протесті, деспотизмі. Головним є ситуативно-дійове спілкування дитини з дорослим, провідною стає предметна діяльність.

   Цей період сприятливий для оволодіння мовою, здатності до наслідування, розвитку самосвідомості.

   Кризою віку 6-7 річних дітей є прагнення посісти нове, значуще становище у житті, виконувати нову, важливу не лише для них, а й для оточення роботу. Втрата дитячої безпосередності, замкнутість, дещо штучна поведінка дитини, клоунада, кривляння, маніження, - ось наслідки кризи.

   Синдром «гіркої цукерки» - дитині погано, але вона цього не показує.

   Основним досягненням у житті дитини цього віку є її готовність до навчання у школі. В залежності від умов виховання, послідовних дій дорослих, можна сформувати здібну, цілісну особистість, або неспроможну, невротичну особу.

3. Характеристика особливостей становлення особистості молодшого школяра.

   Діти віком від 6/7 до 10/11років, які навчаються у 1-4 класах сучасної школи вважаються молодшими школярами.

   Цей віковий період завершує етап дитинства. Новий вид діяльності, який опановують молодші школярі – це навчальна діяльність. Але ще багато часу та енергії вони віддають ігровій діяльності. У цих видах діяльності розгортаються їхні стосунки з ровесниками і дорослими, особистісне психічне життя, психічний розвиток, формуються психічні новоутворення, завдяки чому діти виходять на новий рівень пізнання світу і самопізнання, відкривають нові власні можливості і перспективи.

   Фізичний розвиток молодшого школяра зумовлений дозріванням організму, що відкриває нові можливості до його діяльності, розгортання та поглиблення зв’язків із соціальним оточенням.

   Перехід до навчальної діяльності змінює позицію дитини. Вона починає усвідомлювати, що виконує суспільно важливу діяльність, а значущість цієї діяльності оцінюють люди, які її оточують. З цього приводу Д. Ельконін зазначав: «саме тому, що навчальна діяльність є суспільною за своїм змістом (у ній відбувається засвоєння усіх надбань культури та науки, нагромаджених людством), суспільною за своїм сенсом (вона є суспільно значущою), суспільною за своїм виконанням (виконується відповідно до суспільно вироблених норм), вона є провідною у молодшому шкільному віці, тобто у періодах їх формування».

   У цьому віці відбувається зміна провідної психічної саморегуляції від мимовільної до свідомо-вольової (дотримання шкільних вимог і правил, регулювання своєї поведінки, підпорядкування довільної діяльності свідомо оставленим цілям).

   Змінюються і стосунки з дорослими. Поява нових обов’язків, норми «дорослої» моралі у стосунках з однолітками, виконання вимог дорослих, більш ділові і стримані стосунки з учителями, - ось особливості становлення особистості молодшого школяра. У цьому процесі виділяють такі фази:
- адаптація (пристосування до нових соціальних умов);
- індивідуалізація (вияв своїх індивідуальних можливостей);
- інтеграція ( включення у групу ровесників).

   Суттєвий вплив навчальної діяльності як провідної стимулює появу пізнавальних інтересів.

   Новоутвореннями молодшого шкільного віку є: довільність психічних процесів, внутрішній план дій, уміння організувати навчальну діяльність, рефлексія. У цьому віці формуються такі важливі особистісні утворення, як почуття соціальної компетенції, диференціації своїх можливостей.

   Молодші школярі виробляють в собі вміння самоконтролю, самооцінки, самоорганізації, усвідомлюють мету і способи навчання, а також осмислюють свої судження, вчинки з точки зору їх відповідності задуму та умовам діяльності, самоаналіз.

   У роботі з молодшими школярами важливо враховувати їх оптимізм, здатність бачити в собі передусім добре, високу самооцінку. Слід дбати про гармонію між тим, до чого вони прагнуть, на що претендують та їх реальними діями, тобто змістом і способом вияву активності в житті. Вагомого значення слід надавати формуванню правильної самооцінки дитини при підготовці її до школи, у процесі адаптації до систематичного навчання. Слід пам’ятати, що самооцінка молодшого школяра дає диференційований характер. Вони швидше помічають помилки та недоліки однолітків, ніж власні. Молодші школярі швидше долають процес усвідомлення іншої людини, ніж себе. Щоб керувати «світом» молодших школярів, треба добре вивчати і знати їх індивідуальні особливості. Тому доцільно залучати молодших школярів до різних видів діяльності, особливо суспільно значущих, колективного характеру. Працюючи в колективі школярик бачить і розуміє, на що він здатний, осмислює не тільки наслідки своєї праці, а й себе в ній. Варто сказати і про те, що в цьому віці розвивається такий мотив поведінки, як наслідування ідеалів. У дітей цього віку вони конкретні, нестійкі. Але ці діти вірять в свої сили, тому необхідно підтримувати в них віру в себе, свої здібності, формувати правильні ідеали.

4. Характеристика підліткового віку.

   Підлітковий вік характеризується швидким, нерівномірним ростом і розвитком організму, статевим дозріванням, яке є домінантою розвитку в цьому віці.

   Суть кризи підліткового віку полягає у перебудові системи стосунків дитини і середовища. Зміст підліткової кризи пов'язаний з виникненням почуття дорослості, розвитком самосвідомості. Ставлення до себе як до дорослої особистості, до своїх нових можливостей і здібностей. Підліткам властиві прагнення до ідеалів, максималізм, значні фізіологічні зміни.

   Основним соціальним середовищем для підлітків є школа. Їм дуже важливо знайти своє місце у групі ровесників, вийти за межі школи та приєднатися до життя і діяльності дорослих.

Нова система стосунків:
1) вчителі - предметники, вихователі, у кожного свої вимоги, новий стиль спілкування;
2) група однолітків – важливо як тебе сприймають, хто ти і який ти, твоє місце. Підлітку дуже важливо утвердитися в колі своїх ровесників, у своєму класі, в загоні, отримати схвалення батьків.

   Підлітки починають критичніше оцінювати слова і дії, вчинки дорослих, аналізувати їх поведінку, стосунки, соціальну позицію. Однак вимоги до дорослих у підлітків дещо суперечливі. Вони прагнуть самостійності, протестують проти оцінки, контролю, недовіри, але водночас відчувають ляк, тривогу, сподіваються на допомогу, підтримку. Ось як про це писав В. Сухомлинський: «Не опікуйте мене, не ходіть за мною, не зважуйте кожен мій крок, не повивайте мене паленками нагляду і недовіри, не нагадуйте й словом про мою колиску. Я самостійна людина. Я не хочу, щоб мене вели за руку. Переді мною висока гора, це мета мого життя. Я бачу її, думаю про неї, хочу досягти її, але зійти на цю вершину хочу самостійно. Я вже піднімаюсь, роблю перші кроки, і чим вище ступає моя нога, тим ширший горизонт відкривається мені, тим більше я бачу людей, тим більше пізнаю. Від величі до безмежності того, що мені відкривається, робиться страшно. Мені необхідна підтримка старшого друга. Я досягну вершини, якщо буду спиратись на плече сильного і мудрого друга. Та мені соромно і боязко сказати про це. Я хочу, щоб всі вважали, наче я самостійно, своїми силами доберуся до вершини.»

   Отже, мудрий дорослий, надійний дорослий друг, який сприймає підлітка таким, яким він є, вчасно готовий допомогти йому, підтримати його, зрозуміти дасть можливість уникнути конфліктів і сформувати необхідні якості у підлітка.

   Спілкування у підлітковому віці є провідною діяльністю, без цього неможливий нормальний розвиток. Тому для підлітка так важливо мати середовище ровесників для спілкування, саме там він знаходить співчуття, адекватне сприйняття свої радощів і негараздів, переживань.

   Новоутвореннями даного віку є почуття дорослості, потреба у самоствердженні.

   Акселерація (від лат. acceleration – прискорений) - прискорений фізичний, фізіологічний і психічний розвиток), емансипація (від лат. emancipation – звільнення від залежності, зрівняння в правах), інфантиїзм ( від лат. infantilis – дитячий) – збереження (рис дитини), - важливі вияви особистості підлітка.

   Вивчення потреб і мотивів підлітків, їхніх захоплень, інтересів, включення в суспільно значиму, колективну діяльність, порада, розуміння, визначення їх «дорослості», самостійності, довіра до них, повага стануть – необхідними умовами правильного педагогічного впливу.

   Слід зазначити, що у молодших підлітків індивідуалістична акцентуація гуманістичної спрямованості, вони з готовністю включаються в групову діяльність, охоче допомагають один одному, зорієнтовані на інтереси групи, хоч їхній колективізм є поверховий і полягає в бажанні бути разом з усіма. Дослідження свідчать, що у 15% молодших підлітків спостерігається депресивна, а у 9% - суїцидальна спрямованість.

   Значна кількість підлітків середньої вікової групи виявляє гуманістичну спрямованість з альтруїстичною акцентуацією і значно менше їх – депресивну спрямованість. Серед старших підлітків зростає кількість осіб з альтруїстичною акцентуацією гуманістичної спрямованості.

   Підлітки дуже ранимі щодо своєї зовнішності. Слід пам’ятати про нервову анорексію та нервову булемію. Особливо це стосується дівчаток, які прагнуть відповідати ідеалу «моделі», «стрункої жінки» навіть не зважаючи на загрозу власному життю.

   Тому публічна характеристика зовнішності підлітка може спричинити психічні травми, особливо коли вона негативна, принизлива, що стає «бідою» життя підлітків на багато років.

   У підлітковому віці виникають нові захоплення, інтереси, в основі яких лежать статеві відмінності. Тому важливо вивчати захоплення та інтереси підлітків, адже серед них є такі як захоплення алкоголізмом, паління, наркотики, проституція, азартні ігри.

   Керувати психічним розвитком підлітків, вивчати їхні індивідуальні особливості, адекватно реагувати на їхні дії, вчинки, разом з ними долати труднощі та перешкоди, вчасно допомогти їм вирішити назрілі проблеми, - все це допоможе сформувати в них життєво необхідні цінності та орієнтації.

Використана література

1. Божович Л. И. Личность и её формирование в детском воздасте. - М.: Просвещение, 1968.
2. Ващенко Г.Г. Виховний ідеал. - Полтава, 1994.
3. Вікова і педагогічна психологія /За ред.. Савчин М.В., Василенко Л.П. - К.: Вища школа, 2006.
4. Кон И.С. Психология старшокласника.- М., Просвещение, 1989.
5. Семиченко В.А. Психологія педагогічної діяльності. - К.: Вища школа, 2004.
6. Словник іншомовних слів /За ред.. Мельничука О.С. - К.: Вища школа, 1985

Гра

Вступ

   Перехід суспільства до інформаційної стадії розвитку спричинив принципові зміни, насамперед, саме у тих сферах соціальної життєдіяльності, що пов’язані з соціалізацією індивіда та його підготовкою до успішної інтеграції в навколишнє середовище. Важливими стають не знання людини самі по собі і навіть не вміння їх застосовувати в тій чи іншій ситуації, а вміння самостійно здобувати необхідну інформацію, відповідно до змін опановувати нові навички та здібності. А тому головною тенденцією розвитку освітніх систем стала переорієнтація навчально-виховного процесу на формування розвиненої особистості.

   Оновлення шкільної освіти в Україні характеризується розвитком інноваційних процесів. Істотною особливістю цієї тенденції є пошук ефективних навчальних технологій. Термін «інновація» означає оновлення процесу навчання, що спирається, здебільшого, на внутрішні фактори [2, с.13]. Запозичення цього терміна пов’язане з бажанням виділити мотиваційний бік навчання, відмежуватися від чергових «переможних методик»,що за короткий час повинні дати максимальний ефект незалежно від особливостей класу та окремих учнів, їх здібностей. В своїй роботі я хочу висвітити тему апробації однієї з інноваційних технологій,а саме - ігрову на уроках української мови у 2 класі.

   Народна виховна мудрість емпірично передбачала розв'язання важливих технологічних завдань формування особистості дитини. Зокрема, засобами народної гри виводили маленьку людину з її реального побутового повсякденного життя, запобігали складанню стереотипів сумніву й недовіри до своїх сил. Через гру дитині надавалася змога заявити оточенню про свій позитивний потенціал. Саме у грі активізували рухливість, розвивали процеси мислення, викликали в дитини позитивні емоції. З переходом із умов гри до умов навчальної діяльності настає в житті дитини переломний момент. Нове становище дитини в суспільстві визначаться тим, що вона не просто йде з дитячого садка до школи, а тим, що навчання для неї стане віднині обов'язковим.

   За результати свого навчання дитина нестиме відповідальність перед вчителем, школою й своєю сім'єю. Тепер дитина мусить дотримуватись однакових для всіх школярів правил. І тут на допомогу учням і вчителям знову приходить гра. Гра дарує щохвилинну радість, задовольняє актуальні невідкладні потреби, а ще – спрямована в майбутнє, бо під час гри у дітей формуються чи закріплюються властивості, вміння, здібності, необхідні їм для виконання соціальних, професійних, творчих функцій у майбутньому [1, с.73]. І скрізь, де є гра, панує здоров'я, радість дитячого життя. Потрапляючи до школи після дитячого садка, дитина зустрічається з іншим видом діяльності – навчанням. Але гра залишається важливим засобом не лише відпочинку, а й творчого пізнання життя. Ігрова позиція – могутній засіб виховного впливу на дітей [1, с.78]. В. Ф. Шаталов зазначає: „Придивіться: чи не дуже рано згасає наш педагогічний інтерес до ігор, які вірою і правдою завжди служили і покликані служити розвиткові кмітливості та пізнавальної цікавості на всіх, без винятку, вікових рівнях. Відомо, що ті діти, з яких на уроці й слова не витягнеш, в іграх активні. Вони можуть повернути хід гри так, що деякі відмінники тільки руками розведуть, їхні дії відзначаються глибиною мислення. Мислення сміливого, масштабного, нестандартного” [58, с. 24].

   Актуальність теми нашого дослідження полягає у тому що, реформування освіти потребує від сучасного вчителя викладання свого предмету на якісно новому, більш доступному учневі рівні. Головна тенденція розвитку освітніх систем – це переорієнтація навчально-виховного процесу на формування розвиненої особистості, створення максимально сприятливих умов для розкриття всіх потенційних здібностей дитини і формування самостійно життєвої активності її в усіх соціальних сферах. На наш погляд, це якраз можливо за допомогою ігрової технології, яка пристосована до повсякденної діяльності дитини. Бо саме ігрові технології в 2 класі відповідають природним потребам учнів, адже за соєю природою обдумана гра – це найвластивіша форма життєдіяльності дітей саме віку 5-7 років [7, с. 56].

   Звідси беруть початок ідеї «активного навчання», «безпосереднього досвіду», «персоналізації знань», «створення атмосфери відвертості та взаєморозуміння». Усе це має бути спрямоване на те, щоб кожна дитина могла відчути свою значушість і отримати право на успіх. Кожна дитина є неповторністю і наділена від природи особливим, неповторним комплексом можливостей, здібностей. Саме це і є актуальністю моєю теми - відкрити за допомогою ігрової технології ці риси характеру дітей на уроці української мови у 2 класі.

ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ

На правах рукопису

ФІЛОНЕНКО ОЛЕНА СТАНІСЛАВІВНА

УДК 371.13:379.83](09) "19/20"

ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ У ВИЩИХ ПЕДАГОГІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ ДО ВИХОВНОЇ РОБОТИ В ЛІТНІХ ДИТЯЧИХ ОЗДОРОВЧИХ ТАБОРАХ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХХ СТ. – ПОЧАТОК ХХІ СТ.)

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Науковий керівник
Коваленко Євгенія Іванівна
кандидат педагогічних наук, професор

Ніжин – 2013

ЗМІСТ
ВСТУП ……………………………………………………………………………... 5
РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА МЕРЕЖІ ЛІТНІХ ДИТЯЧИХ ОЗДОРОВЧИХ ТАБОРІВ УКРАЇНИ ЯК ОБۥЄКТІВ ЛІТНЬОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ СТУДЕНТІВ ВИЩИХ ПЕДАГОГІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХХ СТ. – ПОЧАТОК ХХІ СТ.) ……………………………………16
1.1. Розвиток та характеристика мережі літніх дитячих оздоровчих таборів України в радянський період (початок 50-х – кінець 80-х років ХХ ст.) ………………………………………………………………………...…….16
1.2. Державна політика в Україні щодо організації літнього відпочинку та оздоровлення дітей у період 90-ті роки ХХ ст. – початок ХХІ ст. …………......41
1.3. Класифікація дитячих закладів оздоровлення та відпочинку ……………...54
Висновки до першого розділу……………………...……………………………...59
РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ПЕРІОДИ ДІЯЛЬНОСТІ ВИЩИХ ПЕДАГОГІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ УКРАЇНИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ ДО ВИХОВНОЇ РОБОТИ В ДИТЯЧИХ ОЗДОРОВЧИХ ТАБОРАХ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХХ СТ. – ПОЧАТОК ХХІ СТ.) ……………………........................61
2.1. Розвиток системи підготовки майбутніх учителів до виховної роботи
в літніх дитячих оздоровчих таборах у радянський період (початок 50-х – кінець 80-х років ХХ ст.) ..………………………………………………………...61
2.1.1. Етап активного розвитку змісту, форм і методів підготовки майбутніх учителів до виховної роботи в літніх оздоровчих таборах (початок 50-х – кінець 60-х років ХХ ст.) ………………………………………………………………….65
2.1.2. Етап удосконалення науково-методичного рівня підготовки майбутніх учителів до виховної роботи в літніх оздоровчих таборах (початок 70-х років – кінець 80-х років ХХ ст.)…………………………………………………………..72
2.2. Підготовка студентів вищих педагогічних навчальних закладів до виховної роботи в дитячих закладах оздоровлення та відпочинку на сучасному етапі (90-ті роки ХХ ст. – початок ХХІ ст.) …………………………………….…………..84
Висновки до другого розділу………………………………………………….…..93
РОЗДІЛ 3. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ДО ВИХОВНОЇ РОБОТИ В ДИТЯЧИХ ОЗДОРОВЧИХ ТАБОРАХ У ВИЩИХ ПЕДАГОГІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХХ СТ. – ПОЧАТОК ХХІ СТ.) ……………………………………97
3.1. Характеристика організаційних форм і методів підготовки студентів до виховної роботи в літніх дитячих оздоровчих таборах (друга половина ХХ ст. – початок ХХІ ст.) ……………………………………………………………………97
3.1.1. Розвиток організаційних форм і методів підготовки студентів до виховної роботи в літніх дитячих оздоровчих таборах у радянський період (початок 50-х – кінець 80-х років ХХ ст.) ………………………………………………………..97
3.1.2. Використання організаційних форм і методів підготовки студентів до виховної роботи в літніх дитячих оздоровчих таборах на сучасному етапі (90-ті роки ХХ ст. – початок ХХІ ст.) ………………………………………………….112
3.2. Аналіз навчально-методичної літератури з підготовки студентів до виховної роботи в літніх дитячих оздоровчих таборах у досліджуваний період……………………………………………………………………………....138
3.3. Характеристика організації педагогічної практики студентів у літніх дитячих оздоровчих таборах (друга половина ХХ ст. – початок ХХІ ст.) .…...152
Висновки до третього розділу……………………………………………...…….178
ВИСНОВКИ ………………………………………………………………………181
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………………..186
ДОДАТКИ ………………………………………………………………………...222

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ВЛКСМ – Всесоюзна Ленінська Комуністична Спілка Молоді
ВНЗ – вищий навчальний заклад
ВПНЗ – вищий педагогічний навчальний заклад
ВЦРПС – Всесоюзна центральна рада професійних спілок
ГПО – нормативи комплексу „Готовий до праці й оборони!”
ДОТ – дитячий оздоровчий табір
ДСПЦ – дитячий соціально-педагогічний центр
ДТСААФ – добровільне товариство сприяння армії, авіації та флоту
КМУ – Кабінет Міністрів України
ЛОТ – літній оздоровчий табір
МВС України – Міністерство внутрішніх справ України
МДЦ – Міжнародний дитячий центр
МНС України – Міністерство надзвичайних ситуацій України
МО – Міністерство освіти
МОН – Міністерство освіти та науки
ООН – Організація Об’єднаних Націй
СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік
Укрпрофрада – Українська рада професійних спілок
УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка
ФГП – факультет громадських професій
ЦК ЛКСМУ – Центральний Комітет Ленінської Комуністичної Спілки молоді України
ЦК КПРС – Центральний Комітет Комуністичної Партії Радянського Союзу

ПІДГОТОВКА СТУДЕНТІВ ВИЩИХ ПЕДАГОГІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ДО РОБОТИ В ЛІТНІХ ОЗДОРОВЧИХ ТАБОРАХ

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського

Цуприк Світлана Іванівна

УДК 378:37.013:379.8

ПІДГОТОВКА СТУДЕНТІВ ВИЩИХ ПЕДАГОГІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ДО РОБОТИ В ЛІТНІХ ОЗДОРОВЧИХ ТАБОРАХ

13.00.04 - теорія та методика професійної освіти

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Вінниця – 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор

Сметанський Микола Іванович,

Хмельницький інститут соціальних технологій Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»,

завідувач кафедри соціальної роботи

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Біда Олена Анатоліївна,

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького,

директор навчально-наукового інституту педагогічної освіти, соціальної роботи і мистецтва, професор кафедри теорії та історії педагогіки кандидат педагогічних наук, доцент

Казакова Наталія Вікторівна,

Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія, начальник відділу педагогічної практики, доцент кафедри шкільної педагогіки та психології

Захист відбудеться 18 травня 2011 р. о 14.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 05.053.01 у Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського за адресою: 21100, м.Вінниця, вул.К.Острозького, 32, корпус № 2, зала засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського за адресою: 21100, м.Вінниця, вул. К.Острозького, 32.

Автореферат розіслано 15 квітня 2011 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Коломієць А.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

   Актуальність і ступінь дослідженості проблеми. В Україні розширюється й удосконалюється мережа літніх дитячих оздоровчих закладів, основне завдання яких полягає у відновленні фізичних і розумових сил дитини, задоволенні її пізнавально-розвивальних та емоційно-вольових потреб. Для роботи в цих закладах необхідні педагоги з високим рівнем підготовки, що відповідає новому державному освітньому стандарту та критеріям сьогодення. Це мають бути фахівці зі сформованими особистісними якостями, активні, спроможні реалізовувати творчий потенціал, застосовувати інноваційні технології та методи роботи з дітьми, створювати умови для розвитку їхніх інтересів, здібностей та вподобань.

   Проте, як свідчить практика, у педагогічних ВНЗ більше уваги приділяють підготовці студентів до викладання навчальних дисциплін, ніж до проведення з дітьми виховних заходів. Тому в літніх оздоровчих таборах трапляються приклади низького рівня організації дозвілля, відсутність координації різних видів діяльності. Нерідко в ці заклади механічно переносяться шкільні форми виховної роботи, не враховуються вікові та індивідуальні особливості дітей, специфіка літнього дозвілля. Зустрічаються факти формального ставлення до виконання функціональних обов’язків з боку педагогічних працівників. За рзультатами наших досліджень, лише 16,51% вожатих засвідчують оптимальний рівень готовності до роботи в літніх оздоровчих таборах.

   Усе вищезазначене вказує на те, що підготовка фахівців для роботи в позашкільних закладах потребує суттєвого вдосконалення. У зв’язку з цим особливої актуальності набуває підготовка студентів ВНЗ до роботи в дитячих оздоровчих таборах.

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ОСВІТНЬО-ВИХОВНОЇ РОБОТИ У ВІТЧИЗНЯНИХ ДИТЯЧИХ ОЗДОРОВЧИХ ТАБОРАХ СХІДНОГО РЕГІОНУ УКРАЇНИ

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

ОЛЕКСІЄНКО Наталія Валеріївна

УДК 379.835 (477.52)

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ОСВІТНЬО-ВИХОВНОЇ РОБОТИ У ВІТЧИЗНЯНИХ ДИТЯЧИХ ОЗДОРОВЧИХ ТАБОРАХ СХІДНОГО РЕГІОНУ УКРАЇНИ
(ДРУГА ПОЛОВИНА ХХ – ПОЧАТОК ХХІ СТОЛІТТЯ)

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата педагогічних наук

Кіровоград - 2014

Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано у Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор
Растригіна Алла Миколаївна,
Кіровоградський державний педагогічний університет
імені Володимира Винниченка, завідувач кафедри вокально-хорових дисциплін та методики музичного виховання.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, доцент
Наказний Микола Олексійович,
Дніпродзержинський державний технічний університет, професор кафедри перекладу;

кандидат педагогічних наук, доцент
Гаміна Тетяна Сергіївна,
ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», Інститут історії, міжнародних відносин і соціально-політичних наук, доцент кафедри соціальної роботи.

Захист відбудеться «29» травня 2014 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 23.053.02 у Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка (зала засідань, 25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1).

Автореферат розісланий 28 квітня 2014 р.

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Т.В.Окольнича

1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

   Актуальність дослідження. Соціокультурні зміни, що відбуваються в Україні, зумовлюють модернізацію освіти і виховання відповідно до вимог європейського освітнього простору й супроводжуються принциповим оновленням процесу оздоровлення та відпочинку дітей. Однією з головних умов модернізації оздоровлення та відпочинку дітей у вітчизняних дитячих оздоровчих таборах є підвищення якості освітньо-виховної роботи, яка має сприяти відновленню інтелектуальних і фізичних сил дитини, розвитку та вдосконаленню її творчих здібностей, а також допомогти входженню дитини в систему нових соціальних зв’язків.

   Освітньо-виховна робота з дітьми в умовах дитячих закладів оздоровлення та відпочинку в нашій країні визначена державною політикою у сфері оздоровлення й відпочинку дітей і ґрунтується на Законі України «Про оздоровлення та відпочинок дітей», «Типовому положенні про дитячий заклад оздоровлення та відпочинку», Розпорядженні Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції Державної цільової соціальної програми оздоровлення та відпочинку дітей на 2011–2015 роки» та інших нормативно-правових документах.

   З метою підвищення рівня освітньо-виховної роботи з дітьми в східному регіоні України в останні роки розробляються та впроваджуються такі документи, як обласна програма оздоровлення та відпочинку дітей на 2009–2013 роки «Луганське літо» (від 17.04.2009 р.), комплексна програма «Оздоровлення та відпочинку дітей Донецької області на 2013–2017 роки» (від 12.10.2012 р.), міська цільова Програма «Комплексна програма відпочинку, оздоровлення та зайнятості дітей, підлітків, молоді міста Луганська на 2011–2015 роки» (від 26.04.2011 р.). Результатами реалізації цих програмних документів є: створення в регіоні цілісної системи інформаційної, методичної, правової підтримки та супроводу діяльності дитячих закладів оздоровлення та відпочинку; використання в дитячих закладах оздоровлення та відпочинку сучасних інноваційних науково обґрунтованих програм; підвищення ефективності виховної, спортивно-оздоровчої діяльності дитячих закладів оздоровлення; формування позитивно орієнтованих культурних потреб дітей та підлітків, їхнього прагнення до саморозвитку, самовдосконалення, збереження власного здоров’я, дотримання здорового способу життя; усунення негативних явищ у дитячому та підлітковому середовищі; сприяння організації в дитячих закладах оздоровлення та відпочинку змістовного дозвілля: проведення культурно-масових, фізкультурно-спортивних заходів тощо.

   У зв’язку з цим основними завданнями освітньо-виховної роботи в дитячих оздоровчих таборах на сучасному етапі є організація діяльності дітей з максимальним використанням природного та соціального потенціалу, задоволення інтересів і потреб дітей у психічному та фізичному оздоровленні, створення умов для самопізнання, самореалізації та самоствердження дитини.